Парапроктит (запалення клітковини)

Парапроктит — це захворювання, при якому запалюється клітковина навколо прямої кишки. Серед проктологічних патологій знаходиться на другому місці за частотою поширеності після геморою та на першому — у хірургічній практиці проктології.

Чому виникає парапроктит

Здебільшого парапроктит розвивається через інфекцію. Хворобу провокують різні збудники: кишкова паличка, анаеробна флора, стафілококи, стрептококи. Вони проникають у жирову клітковину безпосередньо з прямої кишки, якщо є мікротравма або тріщина слизової. Подібні ситуації часто виникають при проходженні щільного калу, а також при діареї чи наявності геморою. В останньому випадку можуть лопатися вузли, які утворюються при захворюванні. Через це з'являється ранка. Через неї збудник проникає в клітковину жиру. Крім того, така поразка може спостерігатися в наступних випадках:

• закорковування протоки анальної залози — спочатку запалення розвивається в її гирлі, після чого інфекційний збудник переходить на тіло та вражає параректальну клітковину;
• травми кишківника — порушена функція травлення, і тверді частинки їжі погано перетравлюються;
• недостатня гігієна заднього проходу;
• проктит — запалюється слизова оболонка прямої кишки.

Ушкодження шкіри та слизової оболонки можуть виникати з різних причин. Саме вони усувають бар'єр, який запобігає проникненню хвороботворних бактерій у м'які тканини.

Здебільшого парапроктит зустрічається у дорослих(у віці від 20 років), але захворіти може й дитина. Причинами розвитку хвороби у дітей є аномалії залоз прямої кишки, кишковий дисбіоз, зниження імунітету.

Види парапроктиту

Захворювання може протікати в гострій або хронічній формі. У першому випадку йдеться про первинний прояв хвороби. Враховуючи місце розташування запалення, можна виділити такі типи гострого парапроктиту:

1. Параректальний (підшкірний). Цей різновид хвороби зустрічається частіше за інші. Характеризується запаленням підшкірної клітковини ануса. Така патологія добре піддається лікуванню.
2. Інтрасфінктерний. Осередок інфекції при цьому виді захворювання знаходиться в тканинах та м'язах анального сфінктера.
3. Ішіоректальний. У такому разі запалюються тканини здухвинно-прямокишкової ямки.
4. Пельвіоральний. Цей вид патології супроводжується ураженням порожнини малого таза.

Хронічний парапроктит виникає здебільшого при некоректній терапії гострої форми, а також тоді, коли її зовсім не лікують. У цьому разі, як правило, запалюються морганієві крипти (заглиблення в стіні каналу заднього проходу). Запальний процес поширюється також на клітковину біля товстого кишківника.

Симптоми патології

На ранніх етапах розвитку хвороби можуть виявлятися яскраво виражені ознаки. Спочатку трохи підвищується температура тіла (до 37,5 °С). Виникає також легкий свербіж в області анального отвору. Подібні симптоми можна сплутати з першими ознаками геморою. У разі прогресування хвороби спостерігаються інші небажані прояви:

• підвищення температури тіла до 38 °С та більше;
• гострі хворобливі відчуття в зоні ануса;
• погіршення загального самопочуття.

Симптоми патології можуть відрізнятися залежно від її виду. Так, при підшкірному парапроктиті тканини навколо анального кільця запалюються й набрякають. Пальпація ураженої ділянки викликає сильний біль. При інших видах хвороби можливі запори, хибні позиви до дефекації.

Гострий парапроктит супроводжується болем при сечовипусканні та дефекації, присутні неприємні відчуття внизу живота, з'являються розлади випорожнення. Для хронічної форми характерне утворення нориць. Вони є каналами, які з'єднують товсту кишку з поверхнею шкіри чи іншими органами. Загоюються нориці дуже довго. Через них інфекція потрапляє всередину та водночас поширюється звідти. З таких утворень виділяється гній, який має неприємний запах. Якщо не вживати заходів, нориці можуть затягуватися та знову лопатися. Усунути хронічний парапроктит самостійно неможливо.

Діагностика захворювання

На огляді у проктолога ставиться попередній діагноз. Лікар збирає анамнез, проводить пальцеве ректальне обстеження. Для уточнення діагнозу призначаються такі методи досліджень:

1. Лабораторні — загальний та хімічний аналізи крові, визначення рівня глюкози в крові, загальний аналіз сечі.
2. Бактеріологічний. При наявності гнійників зразок виділень досліджують, що дозволяє визначити вид збудника та його чутливість до антибактеріальних препаратів.
3. Інструментальні. Діагностика парапроктиту передбачає проведення УЗД періанальної зони, рентгену свищевого ходу, КТ та МРТ, аноскопії, якщо досліджується слизова оболонка кишківника, ректоромано- та колоноскопії, які дозволяють оцінити стан товстого кишківника.

За результатами такого обстеження визначають ступінь розвитку патології та її характер.

Як лікується парапроктит

Лікування парапроктиту проводиться послідовно, передбачає застосування методик:

1. Хірургічної медицини. Тільки оперативне втручання дозволяє подолати парапроктит. У ході операції лікар розкриває гнійник, очищає та промиває порожнину, дренує абсцес. Складні випадки хронічної форми хвороби передбачають висічення свищів та відновлення цілісності органів малого таза.
2. Консервативної медицини. Після операції при парапроктиті пацієнту призначають медикаментозну терапію. Рани обробляються мазями, які запобігають розвиткові патогенної мікрофлори та сприяють загоєнню тканин. Лікар обов'язково призначає курс антибіотиків.

Іноді буває, що лікар не може одразу визначити джерело інфекції. У такому разі спочатку знімається гостре запалення клітковини та ведеться спостереження за перебігом хвороби. Коли виявляється джерело, проводиться лікування. Така схема дозволяє ефективно усунути патологію.

Реабілітація після операції

Після оперативного втручання пацієнт має перебувати в стаціонарному відділенні клініки декілька днів. Болісні відчуття знімаються анальгетиками. Щоб відновлення пройшло швидко й без ускладнень, необхідно виконувати такі рекомендації:

• дотримуватись схеми призначеного медикаментозного лікування;
• стежити за особистою гігієною — видаляти відросле в області ран волосся, обробляти шкіру антисептичними препаратами після дефекації, регулярно міняти пов'язки та обробляти шви;
• скоригувати свій раціон — виключити гострі, кислі та солоні страви, швидкі вуглеводи, газовану воду та алкоголь;
• дотримуватися питного режиму — за день потрібно випивати близько 1,5 л чистої води.

З метою прискорення відновлення можуть додатково призначатися фізіопроцедури.

Література

1.  Paraproktit. SMclinic
2. Illness. Medkvadrat
3. Paraproktit. Gosmed
4. Lechenie paraproktita. Viva.clinic