Тонзиліт
Приблизно 2% всіх відвідувань лікарів пов’язані з болем у горлі. Нерідко це – гострий тонзиліт, запалення мигдаликів (гланд). І, на жаль, часто у таких ситуаціях люди починають лікування з антибіотиків, чим завдають серйозної шкоди собі та іншим. Адже бактерії далеко не завжди стають причиною гострого тонзиліту, а отже, й лікувати хворобу треба з огляду на індивідуальні особливості процеса. Тим більш, що хворі є заразними й здатні призводити до спалаху інфекції, що більше властиве дитячим колективам.
Що таке тонзиліт і як його лікувати?
У горлі людини є кілька скупчень лімфоїдної тканини, мигдаліків. Вони розташовуються кільцем по колу горла й утворюють своєрідний захисний бар’єр для інфекції, яка потрапляє в організм через верхні дихальні шляхи.
Внаслідок контакту з інфекційним чинником, мигдалики запалюються. Коли процес вражає лімфоїдні утворення в передній частині піднебіння – розвивається тонзиліт, зазвичай двобічний.
Часто застосовується й інший термін: ангіна, але сучасний клінічний підхід розглядає ангіну, як гострий гнійний тонзиліт, який спричиняють бактерії. Тобто – окремою хворобою.
Процес завжди гострий: хронічне запалення мигдаликів у сучасній клінічній практиці не розглядається. Замість цього йде мова про випадки рекурентного (повторювального) гострого тонзиліту.
У більшості пацієнтів захворювання минає саме по собі, бо є типовим ГРВІ. Проте трапляються випадки, коли хвора людина дійсно потребує кваліфікованої лікарської допомоги. Й чим раніше звернеться до лікаря, тим менше шкоди інфекція завдасть організму.
Причини тонзиліту
Найпоширеніші збудники тонзиліту – віруси. Доля бактеріальних процесів – від 5 до 40%. Більшість пацієнтів становлять діти віком 5-15 років, що пов’язано з підвищеною реактивністю імунної системи. Після 45 років, ймовірність інфекційного запалення піднебінних мигдаликів вкрай низька.
Ризик захворювання підвищується на тлі іншої патології: аденоїди, карієс, синусити.
Типовими причинами гострого та хронічного (рекурентного) тонзиліту є:
-
риновіруси, збудники риніту;
-
респіраторно-синцитіальні віруси;
-
аденовіруси;
-
представники коронавірусів;
-
ВІЛ, група герпеса (Епштейн-Барр);
-
віруси гепатиту А;
-
збудники краснухи;
-
бета-гемолітичний стрептокок;
-
стафілококи, гонококи;
-
збудник дифтерії у нещеплених людей.
У випадку анаеробної інфекції розвивається окрема форма захворювання: ангіна Симановського-Венсана-Плаута.
Є ще один клінічно-значущий чинник, на який необхідно звернути увагу: гострим тонзилітом або ангіною може проявлятися небезпечний лейкоз. Тому за появи ознак тонзиліту, консультація лікаря – необхідна.
Найбільш типові симптоми тонзиліту
Гострому епізоду властиві прояви, пов’язані із запальним процесом горла.
Підстава застосувати назву рекурентний тонзиліт: симптоми повторюються 4 рази на рік, або тричі впродовж 6 місяців.
До типових проявів тонзиліту належать:
-
біль у горлі в спокої, під час ковтання;
-
підвищення температури тіла до гарячки понад 38 градусів;
-
озноб та жар;
-
слабкість;
-
втрата апетиту (часто – через біль при ковтанні);
-
біль у вухах через супутнє запалення трубних мигдаликів, захворювання на отит;
-
збільшення лімфовузлів на передній поверхні шиї та під нижньою щелепою;
-
біль під час рухів шиєю;
-
зміна голосу;
-
візуально видно збільшені мигдалики, які бувають червоні, катаральні, чи вкриті білим гнійним нальотом, гнійними крапочками;
-
сіра плівка на гландах – ознака вкрай небезпечної дифтерії.
У разі вірусного походження тонзиліту, клінічний перебіг зазвичай достатньо легкий та сприятливий: температура невисока, біль незначний. Та якщо є лихоманка, виражені симптоми інтоксикації та слабкість – це ознаки бактеріальної інфекції, й, зазвичай, гнійного ураження мигдаликів та гланд.
Поява першіння (пирхоти) свідчить, що процес опустився нижче й у пацієнта розвинувся тонзилофарингіт.
На тонзиліт хворіють і малюки, які не можуть розказати про симптоми. У них треба звертати увагу на млявість, підвищення температуру, погіршення апетиту. Через біль під час ковтання немовлята не ковтають слину й вона рясно виділяється з рота.
Діагностика тонзиліту
Візуально побачити збільшені та запалені мигдалики не важко: вони добре доступні огляду. Та для лікаря і пацієнта критично важливо визначити причину захворювання, бо від цього залежить лікувальна тактика.
У алгоритм діагностики тонзиліта входить:
-
огляд лікаря отоларинголога;
-
опитування, при цьому фахівець звертає увагу на голос хворого;
-
анкетування за шкалою Mcisaac (за Мак-Айзеком), яка дає можливість орієнтовно визначити, вірусний це чи бактеріальний тонзиліт;
-
пальпація шиї, ділянки під нижньою щелепою;
-
мазок із зіву для експрес-тесту на антигени бета-гемолітичного стрептококу, збудників мононуклеозу, гонореї;
-
бактеріологічне дослідження, посів зразка на живильне середовище;
-
загальноклінічні аналізи крові.
Дуже багато цінної інформації дає огляд горла досвідченим лікарем. Вже за виглядом мигдаликів та характером ураження можна зробити певні висновки та призначити емпіричне лікування.
Діагностика запалення гланд
Коли хвороба має вірусне походження, гланди набувають катарального характеру (збільшені, набряклі, червоні). Поява білих плям, точок, нальоту свідчить про високу ймовірність бактеріального ураження. Навіть якщо це рекурентний (він же ж хронічний) тонзиліт.
Що потребує уваги під час діагностики стану гланд:
-
зовнішній вигляд;
-
одно чи двобічний процес;
-
тести для виключення небезпечних хвороб, які проявляються тонзилітом, зокрема – лейкози;
-
характер тканини гланд – у складках (криптах) можуть утворюватися камінці, вогнища інфекції, які призводять до неприємного запаху з рота та до повторних епізодів хвороби;
-
ознаки накопичення гною, паратонзилярного абсцесу.
За певних умов, лікар може запропонувати додаткові обстеження: аналізи сечі, більш ретельне дослідження для виявлення синуситів тощо.
Ймовірні ускладнення тонзиліту
Вірусні інфекції критичної небезпеки не становлять і минають без залишкових явищ. Проте зараження бета-гемолітичним стрептококом – серйозна проблема, яка здатна призвести до тяжких наслідків. Наприклад, скарлатина: епізод первинного зараження бета-гемолітичним стрептококом із інтоксикацією, гарячкою, висипаннями на шкірі.
Тому до кожного епізоду болю в горлі, що триває більш ніж 3 дні чи має гострий, виражений перебіг з лихоманкою, треба ставитися з насторогою.
Проблема в тому, що антигени бета-гемолітичного стрептококу мають спорідненість із сполучною тканиною організму людини. Інколи імунна система втрачає здатність їх розрізняти, що призводить до небажаних наслідків. Найнебезпечніші:
-
гломерулонефрит – аутоімунне ураження нирок, здатне незворотно пошкодити їх функцію;
-
гостра ревматична гарячка – пошкодження сполучної тканини суглобів, серця (ревмокардит), шкіри;
-
септичний артрит – гостре інфекційне запалення крупного суглобу внаслідок відсіву стрептококу;
-
хорея Сиденхема – мимовільні рухи кінцівками, неврологічне ускладнення.
Всі ці ускладнення розвиваються через 7-21 діб після завершення епізоду хвороби. Але є одне ускладнення, яке виникає в гострому періоді: паратонзилярний абсцес. Скупчення гною в м’яких тканинах горлянки, яке створює пряму небезпеку для життя людини. Головні його ознаки – лихоманка, сильний біль з одного боку горла та неможливість широко відкрити рота. Часто одночасно й збільшуються лімфовузли на ураженій стороні шиї.
Лікування тонзиліту
За принципами сучасної доказової медицини, антибіотики треба призначати лише тоді, коли тести довели, що збудник хвороби – бактерії. Вірусні процеси зазвичай мають сприятливий перебіг, схильні до самоприпинення та потребують симптоматичної, підтримувальної терапії.
Якщо в пацієнта підтверджено бактеріальний тонзиліт, лікування антибіотиками починається з моменту отримання висновку. Препарати призначаються лише системно, перевагу надають лікам, які мають доведену ефективність проти збудника.
Також лікар призначає й місцеві процедури:
-
зрошення горла оральними антисептиками;
-
льодяники із знеболювальним, протизапальним компонентами;
-
полоскання горла для зняття болю, набряку, полегшення ковтання.
Вже після 24 годин з моменту призначення адекватної антибактеріальної терапії, хворий не заразний.
Інколи, у разі тяжкого перебігу хвороби, застосовується дезінтоксикаційна інфузійна терапія, гормональні засоби.
Хірургічні втручання
У разі ускладненого або тривалого перебігу, тонзиліт потребує хірургічного лікування: розкриття абсцесу, видалення або часткова резекція мигдаликів.
Методики та показання до хірургічного лікування тонзиліта:
-
розкриття або пункція паратонзилярного абсцесу для видалення гною;
-
тонзилектомія – видалення мигдаликів у разі виникнення тонзилярного сепсису, часті рецидиви захворювання;
-
тонзилотомія – часткова резекція гланд у разі їхнього надмірного збільшення, гіпертрофії.
Нерідко може допомогти щадне втручання – кріодеструкція мигдаликів. Рідким азотом руйнується зруйнована запаленням поверхня гланд, без крові та ризиків.
Література
-
Наказ МОЗ України від 06.04.2021 № 639 "Про затвердження Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Тонзиліт»"
-
Anderson J, Paterek E. Tonsillitis. [Updated 2023 Aug 8]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2024 Jan-. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK544342/
-
Alrayah M. The Prevalence and Management of Chronic Tonsillitis: Experience From Secondary Care Hospitals in Rabak City, Sudan. Cureus. 2023 Feb 13;15(2):e34914. doi: 10.7759/cureus.34914. PMID: 36938154; PMCID: PMC10015508.
-
Windfuhr JP et al. Clinical practice guideline: tonsillitis I. Diagnostics and nonsurgical management. Eur Arch Otorhinolaryngol. 2016 Apr;273(4):973-87. doi: 10.1007/s00405-015-3872-6. Epub 2016 Jan 11. PMID: 26755048; PMCID: PMC7087627.
Оцініть статтю:
Рейтинг:
Кількість оцінок:
-
тривалість гострого епізоду, спричиненого збудниками ГРВІ, часто становить 3-5 днів;
-
епізод бактеріальної інфекції, без лікування, може затягуватися до 10-14 днів;
-
повторні випадки у разі рекурентного (хронічного) тонзиліту, здатні тривожити по кілька разів на рік.
-
біль у горлі;
-
болюче ковтання;
-
збільшення лімфовузлів по передній частині шиї та під нижньою щелепою;
-
зміна голосу;
-
підвищення температури;
-
неприємний запах з рота;
-
біль у вухах (тубоотит);
-
першіння в горлі (тонзилофарингіт);
-
лихоманка 38 градусів та вище у разі гнійного запалення, утворення абсцесу;
-
при огляді горла видно збільшені запалені мигдалики, інколи з білим нальотом.
-
вживати холодну або гарячу їжу та напої;
-
напружувати голос, горло співом, криками;
-
вживати алкоголь;
-
користуватися загальним посудом, щоб не інфікувати інших людей;
-
приймати антибіотики без підтвердження бактеріального походження захворювання;
-
відкладати консультацію ЛОРа у випадку гарячки, болю при рухах нижньою щелепою та коли симптоми не зникають впродовж 3-5 днів.
-
контакт із хворими на цю інфекцію;
-
загальне ослаблення імунітету, переохолодження або перегрів;
-
карієс, ЛОР-інфекції, синусити;
-
камінці (тонзилоліти) в криптах гланд у випадку рекурентного тонзиліту.